АВТОРИТЕТ ОЧІЛЬНИКА СОЛОВИЧІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ ГРОМАДИ І ВІСЬКОВОГО КОМАНДИРА ЛИШАЄТЬСЯ БЕЗЗАПЕРЕЧНИМ !
| «Досвідчений чоловік із глибокими очима та виразними зморшками, які підкреслюють мудрість та проникливість погляду, впевненість у розмові та неймовірна твердість характеру й чіткість, сила рухів – такий він – старший лейтенант міліції Ярослав Кашуба. Цей чоловік не збайдужів та не зайняв позиції «моя хата скраю», не забув, що таке честь, гідність та громадянський обов’язок. Колишній правоохоронець став одним із тих добровольців, які увійшли до лав роти патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь» УМВС України у Волинській області. На службу у цей добровольчий підрозділ справжні чоловіки прийшли не за славою чи меркантильними інтересами, а – за покликанням…», — так писали про нашого земляка, донедавна сільського голову Солович, журналісти прес-служби міністерства внутрішніх справ України. Вони зустрілись з Ярославом Івановичем у жовтні минулого року в Волинських Сокиричах, де проходив вишкіл спецпідрозділ. Вже тоді наш земляк мав беззаперечний авторитет і у побратимів, і у місцевих людей. У розмові з журналістами він зізнався, що як сільському голові йому боляче було особисто розносити повістки молодим хлопцям, які не те що автомата в руках не тримали, в армії ні дня не служили. — Я ж — фізично здоровий і підготовлений – сиджу вдома, розповідав Я.І. Кашуба, довго оббивав пороги військкоматів, просив, щоб призвали, але, на жаль, скрізь відмовляли. Моя душа не знаходила спокою доти, доки друзі не розповіли про набір в роту патрульної служби міліції особливого призначення. Рішення моє було миттєве – іду в «Світязь». У військо Ярослава Івановича проводжала велика сільська громада, друзі та однодумці. Але ці зворушливі проводи найбільше запам’ятались йому одним моментом, про що він часто згадує: — Ніколи не плачу, але в душі тремтіло, коли приїхав у інвалідному візку ветеран Великої вітчизняної війни Микола Бондарук та передав на потреби хлопців зі «Світязя» дві тисячі гривень… … У зоні АТО Ярослав Кашуба уже більше двох місяців. Із земляками й родиною тепер зближують лише молитви й короткі телефонні розмови. 26 січня дзвінків на його мобільний було особливо багато, бо у цей день Ярославу Івановичу виповнилося 52 роки. Отримав і подарунки, доречні, як для бійця, зокрема крупнокаліберного кулемета ДШК, його подарувала імениннику відома журналістка і волонтерка Тетяна Чорновіл, яка побувала у тодішньому місці дислокації батальйону поблизу Дебальцево. Ще раніше, на Волині, Ярослав Іванович отримав від волонтерів невелику вантажівку іноземного виробництва, яку називав «моя Ластівочка». Важко сказати, скільки кілометрів намотав спідометр «Ластівочки», вона не боялась ніяких доріг і ніякої роботи, не раз маневрувала під обстріпали. Але мабуть і стальне серце машини плакало, коли доводилось переправляти вантаж – 200. Не диво, що під час чергового рейсу, вже на зворотній дорозі, автомобіль потрапив під мінометний обстріл. Відчайдушний водій встиг вискочити в останній момент. Пізніше понівечене авто прямою наводкою розтрощив танк. Згоріли особисті речі Ярослава Кашуби, документи, телефон… … За кільканадцять кілометрів від Дебальцево бійці «Світязя» тримали оборону, вони зайняли позиції у трьох багатоповерхових будинках. Незадовго перед тим пройшла ротація, а Ярослав Іванович Кашуба повернувся із лікарні, не долікувавши запалення легень, з твердим рішенням залишитись із своїм взводом. Сталося так, що комвзвод сусіднього підрозділу був поранений і знаходився в їхньому підрозділі, а Ярослав пішов познайомитись з новими бійцями, можна сказати, помінялися місцями. Наш земляк зайшов у будинок, де розмістилися артилеристи, навіть добре не одягнувшись, в одному светрі, прихопив із собою тільки подарований ДШК. І буквально за якісь хвилини бійці помітили рух ворожої техніки, їх затискали у кільце. Як згодом припускав Ярослав Кашуба, хтось із місцевих міг «злити» інформацію про ротацію сусіднього підрозділу. Російські військові розраховували на недосвідченість молодого поповнення, а отже швидку перемогу у бою, хоча пізніше вони вже були схильні до думки, що мають справу з добре підготовленими елітними підрозділами ЗСУ. .. Ярославу Кашубі пропонували здатися, перейти на бік ДНР за високу винагороду, не один раз кричали: «Дед выходи!», вдались до різних залякувань. А він, найдосвідченіший із бійців, недарма ж і позивний відповідний, використав короткі хвилини, поки мовчала зброя, аби згуртувати солдатів, правильно їх розставити і дати конкретні команди. Основний удар прийшовся саме на їхнє приміщення. Проти семи десятків звичайних українських хлопців стояло угрупування у дві тисячі чоловік, сім танків, бронемашини, Урали, КаМаЗи і т.д. Наступ почали танки і це, за словами Ярослава Кашуби, найстрашніше, що може бути… Міцні стіни будинку струсонули потужні вибухи, щоб зупинити ворожу техніку довелося викликати на себе вогонь нашої артилерії із Дебальцево. Один з танків бійці підбили «Мухою», таким чином їх зупинили. Але за технікою йшли бойовики. Ярослав Кашуба наказав хлопцям підпускати їх поближче, на відстань 10 -15 метрів, аби економити патрони, яких було обмаль. Згодом він дивувався, як ДНРівці, ніби сліпі й глухі, летіли під кулі і навіть вже вдерлися у будинок. Все кругом палало у вогні, але наші бійці не піддавались паніці… Втрати російських військ та найманців були шаленними, окрім цього в них діяли «отряди заграждєнія», які знищували своїх відступаючих, місцевих сепаратистів як непотріб. Нападники, а це здебільшого елітні російські спецпідрозділи в повній екіперовці, розраховували на легку та швидку перемогу, а отримали професійно організований спротив. Командир батальйону «Світязь», який тримав оборону сусіднього будинку, на четвертий день дав наказ відходити, але під безперервним ворожим обстрілом відхід був нереальним. Крім всього, працювало три ДНРівські снайпери. Одного з них (як пізніше з’ясувалось, дуже знаменитого серед бойовиків «Борода») наші бійці вистежили та знешкодили. Знав, що після цього сепаратисти не лишать нікого живим, просто закатують. Тоді думав тільки про те, як вберегти молодих, ще малодосвідчених хлопців — побратимів, з усіх сил намагався триматися, хоч був на межі втрати свідомості, від потужних вибухів обертом йшла голова… Аби відбити танкові напади, аж три рази довелося викликати вогонь алтелерії з Дебальцево на себе , іншого виходу не було. Після останнього артобстрілу, коли сепаратисти ще не оговтались, наші бійці отримавши черговий наказ відійти від командира батальйону. Користуючись підходящим моментом, вони вдалися до хитрого маневру й вибралися з палаючого примішення через невелике віконце між поверхами. Пробиралися слід в слід замінованим полем у балку, загалом пройшли 30 кілометрів. Тим часом сепаратисти продовжували шалений обстріл нескореного будинку, не підозрюючи, що він уже порожній … Справжнім щастям і дивом можна назвати те, що у згадуваних боях вижили всі наші бійці, хоча двоє отримали неважкі поранення, дехто — контузію. У ворожому кільці без сну і перепочинку вони протрималися три з половиною дні, але виконали поставлені завдання, нанесли величезних втрат противнику і після відповідної команди про відступ вийшли з оточення. Ярослав Кащуба знає, що на допомогу «Світязю» була направлена група українських військових, проте вони так і не зустрілись. Пізніше виявилось, що всі вони загинули при спробі допомогти бійцям оточеного батальону… Вічна їм память і дяка, вони ціною свого життя, всеж допомогли, тому, що відтягнули увагу російських військ від нас і тим самим дали можливість батальону вийти з оточення. За вміле, професійне управління боєм, збережене солдатське життя наш земляк найперше дякує командиру свого батальйону та артилеристам із Дебальцево, які з надзвичайною точністю наносили нищівні удари по противнику. Особливої подяки, за його словами, заслуговують і бійці зведених підрозділів, які в дуже складній ситуації не розгубились, діяли вміло, злагоджено й дисципліновано. 31 січня — день, коли вийшли з оточення, комвзводу Ярослав Кашуба назвав своїм другим днем народження. І це не випадково, бо часто у пекельному котлі він відчував над собою невидимий захист. Не мав теплої одежі, замерзав, але на зайнятій бойовій позиції до нього тулився песик, який не знати як прибився, отож зігрівались разом… Під час відступу Ярослав хотів забрати чотирилапого фронтового друга з собою, але той кудись подівся… Одіж, взуття і мобільного телефона командир взводу отримав від волонтерів. Відразу ж зателефонував рідним, а потім, друзям, землякам. Більше години тривала розмова Ярослава Івановича Кашуби із Василем Павловичем Гутом, саме він і переповів у редакції про події боїв під Дебальцево. А ще розповів, як високо оцінив Ярослав Іванович Кашуба бойовий дух наших бійців, їхній професійний вишкіл, злагоджені дії. Командир взводу спецбатальйону «Світязь» впевнений, що і йому особисто в плані вдосконалення військових навичок багато дало попереднє навчання, передусім теорія та практика рукопашного бою, тактико-спеціальна та вогнева підготовка. Велася ця підготовка за щоденною спеціальною методикою. Особливу увагу наставники зосереджували на роботі у групах, на чіткій взаємодії між бійцями, на вмінні оцінювати обставини й визначати міру небезпеки. Ці знання, як виявилося, на війні мають вагу справжнього золота. Але, без сумніву, ще більше важить там патріотизм, відвага й безстрашність справжніх захисників України, яким є наш героїчний земляк Ярослав Кашуба. Його авторитет серед людей лишається беззаперечним і як очільника сільської громади, і як військового командира.! http://youtu.be/CaQSO-9WSNE | |
|
| |
Всего комментариев: 0
