Від батька до сина - родина патротів
| Чи часто ми задаємося питанням: хто здатний змінити світ і які потрібні риси характеру, аби не бути стороннім спостерігачем подій, де передують ризик втратити не тільки тихе та врівноважене буття, а й навіть своє життя? Як стверджують суворі реалії, відважні люди є і поміж нами. Вони уникають публічності, їм не потрібні трибуни й овації, вони без зайвого галасу та сумнівної реклами цілком віддавали і віддають себе справі становлення незалежної України, держави, у якій пануватиме правда й свобода. Ці люди цінують гідність і стають добрим прикладом для своїх дітей. І якщо багато хто бідкається про змілілі золоті запаси в банківських сховищах України, то слід зважити на одне важливе явище - надзвичайні події, які поставили Україну під приціл знищення, як суверенну унітарну державу, водночас розкрили духовні золоті запаси українства, особливо, серед молоді, де є такі риси характеру, які перемагають і міняють світ - максималізм і жертовність. Вони перемогти ворога, вони зуміють поповнити і обікрадені золоті сховища України. Сьогодні ми пропонуємо читачам спогади про Революцію гідності ветерана Народного Руху України Миколи Антонюка та коротку розповідь про його сина, лідера Молодого Руху України Івана, нині воїна-добровольця - максималістів по крові. Микола Антонюк. спогади про Майдан: - Команда волинян-майданівців формувалася в Луцьку. Це було приблизно десь в кінці січня - на початку лютого. На той час з Волині на Майдані людей було небагато. По приїзді сформували Волинську чоту, яка чергувала на блокпосту вулиць Банківської і Лютеранської. Мене призначили ройовим (у підпорядкуванні було більше десятка людей). За організацію охорони і зведення барикад на цьому посту відповідала волинська «Свобода». Майже миттєво виросли двометрові укріплення, побудовані з різних будівельних вІдходТв, 56чок, піддонів для цегли. Все це підвозили автомобілі, ми ж з матеріалів монтували укріплення, міцно перемотуючи колючим дротом. Чергували на посту по шість годин. Нашим завданням було не пропускати на Майдан громадян з неадекватною поведінкою, зі спиртним та сторонніх. Діяла пропускна система, вільно могли пройти місцеві жителі і майданівці. Будівництво барикади проводилося під безупинне торохтіння «матюкальників», так називали міліцейських з мегафонами, які попереджали про кримінальну і адміністративну відповідальність за умисну перешкоду вуличному руху. Систематично проводились відеозйомки. Тобто чинився своєрідний психологічний тиск. Безумовно, для місцевого населення були певні незручності, але кияни ставились до нас доброзичливо. Що найбільше вразило мене - самодисципліна. Не вірте байкам, що у самому майданівському містечку розпивали спиртне, вживали наркотики та робили інші неподобства. Неправда. Бувало, що до учасників Майдану приходили друзі, рідні, приносили і спиртне. Хлопці самі залишали такі напої перед входом на Майдан (блок-постом), а в незнайомих вилучали пляшки з рідиною, навіть не перевіряючи запаху. Настрій на Майдані був надзвичайний. Отой дух однодумців, бажання змін, єдності породжував якусь святкову ейфорію. Негода (густий мокрий сніг), холод, побутові труднощі відходили на задній план. Та й думка була, що закінчиться все мирною перемогою. Але добра надія розтанула від звістки, що нас будуть брати штурмом силовики. Нам похапцем показали, як стримувати шеренги міліції. Дівчат і юнаків відправили за барикади, а чоловіки стали перед барикадами, утворивши живу стіну захисту. Нас було більше сотні, а противника - кілька сотень. Ми здивувались, коли побачили перед собою за -ашими віковими мірками дітей - солдатів внутрішніх військ строкової служби. Вовтузилися з ними приблизно півтори годи¬ни. Ніби вчора було, добре пам'ятаю: вчепився за щит одного з солдатів, шарпонув на себе так, що -опадали обоє. Чую прохання з-під щита щирою українською мовою: «Дядьку, та не душіть, відпустіть вже...». Та я б і сам радий підвестися, але і на мені лежать і вовтузяться. Штурмовиків наказом відкликали. Ми святкували перемогу, але ці хвилини радості були недовгими. Десь після опівночі надійшло знову повідомлення - готується черговий штурм барикади. Тоді вже поспішно були сформовані сотні, в тому числі і наша Волинська. Ми з тривогою дивилися, як на нас насувається армада екіпірованих спецназівців. Ще тоді промелькнуло в голові чисто тобі рицарський стрій, який мав назву «свиня». Відносну тишу розірвали барабанні удари кийків спецназівців у щити. І почалося... Щоб нас на цей момент били - я б не сказав. Мене противник влучно штирхнув палицею під груди та так, що, як кажуть, язик вискочив нижче підборіддя. Потім отримав два удари по ногах і буквально сів. Спецназівець стояв і уважно дивися на мене. Як тільки я спробував звестися - отримав сильний удар ногою в груди і почув наказ: «Лежать сволота!». Отямившись, побачив ще кілька десятків колег, які так само сиділи на снігу.Львівська ж сотня була більше підготовлена -хлопці поприкріплювали скотчем на ноги і руки книги, які слугували захистом від ударів кийками чи ногами. Та все-таки барикаду захопили. З нами поряд були заступник голови Верховної Ради Кушилинський і депутат від «Свободи» Мохник. Кушилинського також збили з ніг, але, можливо, крики, що тут депутати Верховної Ради і призупинили цю розправу. За наказом полковника спецназ «Тигр» (така назва «красувалася» на формі через усю спину) відійшов. Нам наказали зайти за барикаду. Через певний час прибула спецтехніка і розібрала барикаду. Палатки і генератори не нищили, а дбайливо зібрали і повантажили у автомобілі. Гадаю, що була певна домовленість. Ось так отримав бойове хрещення... Дуже боліли груди від удару ногою. Звернувся в медичний пункт. Мені порадили пройти обстеження в стаціонарній лікарні, але натякнули, що на громадян з такими травмами полює міліція і люди в цивільному... Отож я вирішив поїхати додому. Чи були провокації?.. Напевно, що так, бо вважаю, що поява у руках студентів заточеної арматури, яку ж зразу ми вилучили, чи спроби передачі партій спиртного -це саме спроба масштабних провокацій. Я ще кілька разів був у Києві під час Революції гідності. Ми возили продукти та іншу допомогу майданівцям. Розвантажували на території Михайлівського собору, чекали ночі, аби повернутися безперешкодно назад. На той час я вже не був учасником штурмів, а тільки очевидцем. Від суміші «Молотова» горіли будинки, асфальт. Жахливої картини додавало величезне полум'я від палаючих шин. Тоді вже повним ходом використовувалися катапульти для кидання пляшок з сумішшю на велику відстань чи на поверхи адміністративних будинків. Були в такої зброї і випадкові жертви, прстраждали магазини, автомобілі... Вертаючись спогадами в минуле, я ж був учасником всіх подій, починаючи із становлення Незалежності, можу сказати лише, що в цьому протистоянні між владою і суспільством, побачив цинізм і жорстокість так званих наших «керманичів». Думаю, що вперше народ поставив собі за мету поруйнувати саму систему, побудовану на соціальній несправедливості і тотальній корупції. А це вже замах на власність можновладців - на їхні замки, вілли - цю казку, яку вони собі написали буквами беззаконня і вседозволеності.Тодішні верхи розуміли, що від них відбирається найважливіша місія - бути ляльководами власного народу. «Лялька» збунтувалася і повернула собі одну з найважливіших рис - гідність. Я радий, що життя склалося так, що моїми однодумцями по національній ідеї є вся моя сім'я.Тішить як батька, що мої сини леревершили мене можливостями і знаннями, і вперто пробивають собт дорогу зі своїми, інколи і не зрозумілими для багатьох, ідеями. Через впливові зв'язки... в АТО На перший погляд, в Іванові тяжко вгледіти лідера. Небагатослівний, радше говорить про справу, порожніх балачок уникає. З уважністю слухає співрозмовника, коли хоче знати думку про ту чи іншу подію. Погляд при розмові не фо¬кусується на людині, а спрямований в далечінь. Про людей з таким поглядом кажуть - вони не ходять - вони літають. Та політ мрій не є завадою в успішному вирішенні справ, які потребують організаторських здібностей і прагматичного підходу. Вже не перший рік Іван Антонюк очолює Волинську організацію Молодого Руху України. При його керівництві кожного року стали відвідувати Говерлу до 70 молодих членів організації і бажаючих з Волині. Іван постійно є у складі організаційного комітету фестивалю патріотич¬ної пісні «Бандерштат». Задався метою створити футбольну молодіжну команду - копітка робота увінчалася успіхом, футболісти здобули переможні кубки. Неписаним правилом в статуті молодіжної організації є догляд за пам'ятниками і могилами вояків УПА та воїнів Великої Вітчизняної війни. Брав активну участь в Революції гідності, також безпосередньо займався організацією доставки допомоги на Майдан. Смерть побратимів вразила юнака і зародила ідею увіковічнити якимось чином подвиг майданівців. Що може бути вічним і живим, уподібнюватися до крапель крові на бруківці Майдану. Звичайно - троянди. Хорошу ідею підтримала голова районної ради Ольга Черен. Іван збирав кошти по організаціях та домівках і закупляв кущі троянд, які щороку будуть квітнути у Турійську на алеї Небесної сотні. Вже, збираючись в зону АТО, нагадав батькові, щоб не забув про недосаджені кущі троянд, мовляв, Ольга Миколаївна обіцяла, що приїдуть люди заберуть прикопані біля хати кущі та досадять... А зі службою в Івана цілковита історія навпаки... Коли дехто шукає шпаринки і знайомства, щоб уникнути святого обов'язку чоловіка - стати на захист Вітчизни, то Іван задіяв всі свої зв'язки, аби потрапити у лави бійців. Рішення медичної комісії було категоричне - непридатний до війська. Він знехтував ним і нині проходить військову підготовку як доброволець, водієм-механіком БМП. Я зустрів його у Турійську саме тоді, коли хлопець йшов у пункт мобілізації писати заяву. На моє запитання, чи батьки знають про його рішення, усміхаючись відповів, що для них це буде сюрпризом, аби менше часу лишилося на вмовляння і хвилювання. Ця молода людина ніколи не горіла бажанням «засвітитися» на шпальтах видань чи на телебаченні, вона просто робить свою справу за покликанням і совістю. Хтось навіть скаже - всупереч здоровому глузду, який спонукає до самозбереження. Але слід пам'ятати - у тих, хто здатний змінити світ, глузд тихого обивателя спить, бо говорять максималізм і жертовність. Микола СТЕЦЬ. За матеріалами газети "Народне слово" від 21 лютого 2015р | |
|
| |
Всего комментариев: 0
