Війна розкидала родину по світах
| У кожної сім'ї с сторінки в історії, про які ми згадуємо з сумом та болем. Не можна без сліз слухати розповіді про страшні події 1941-1945 років, події Другої світової війни. Майже кожна сім'я втра¬тила рідних та близьких. Не оминула ця трагедія й мою родину. Через горнило війни пройшов прадідусь Яків - учасник війни, пра¬бабуся Надія, яка на той час працю¬вала листоношею (рідні мого тата). Зазнати чимало горя довелося і прабабусі Люді (на фото). Дитина війни, вона народилася 12 липня 1932 року на хуторі Червоне (нині с. Романів, Луцький район, Волинсь¬кої області). На жаль, її вже немає в живих, але спогади залишилися: «Перед війною прийшла ра¬дянська влада. Починалось нове життя. Коли почалась війна, мені було неповних дев'ять років. Я була ще маленька і не зовсім розуміла, що ж трапилося, але одне я усвідо¬мила: людям стало важко. Населен¬ня невтомно працювало в колгос¬пах, і хоч грошей не платили, у серці жила надія: незабаром стане краще. Непросто було з продуктами, одягом та іншим. Але усі допомагали один одному, хто чим міг: обмінювались речами, харчами. Звичайно, на за¬ході було трішки легше, ніж на сході. Одні мали добротні будинки, покриті бляхою, а хто ж бідніший - звичай¬ною соломою, але всі були дружні. Війна ж змінила все і всіх. Не можна було довіряти навіть сусідам, дехто міг зрадити будь-якої миті. Пам'ятаю таке, коли у когось був гарний вро¬жай, то колишні, здавалося б добрі сусіди, знайомі, крали його. Вони, не зважаючи, чи був хтось вдома, чи ні, відкрито грабували: залазили на горище і забирали зерно. А мешканці оселі, чуючи, що відбувається, боя¬лися підняти тривогу, адже хотіли за¬лишитися живими. Якщо ж дивити¬ся на взаємовідносини людей різних національностей, то знову ж таки були різні випадки, хтось допомагав, а хтось і зраджував. Коли вже червоноармійці гнали нацистів із наших земель, німецькі війська, відступаючи, грабували село. Вони забирали худобу, цінні речі, продукти харчування. Мій батько Бакоринець Антон пішов на фронт, але не повернувся, він загинув, виз¬воляючи своє село, свою рідну краї¬ну, свою батьківщину. На щастя, живими залишилися мої сестри: Ана-стасія та Галина. Обидві були пись¬менними. Старша - Анастасія вчи¬лася ще в довоєнні роки, Галина хо¬дила до школи уже після війни. Мені гірко і прикро від того, що я так і залишилась безграмотною. Змоги вчитися не було ніякої. І в усьому винна проклята війна. Це вона роз¬кидала родину по світах. Рідну тітку Федору вивезли фашисти до Німеч¬чини, згодом вона опинилась в Аме¬риці. Певний час ми спілкувалися, проте зв'язок обірвався...» Як на мене, ми повинні пам'ята¬ти про минуле наших предків, про те, як виживали наші сім'ї, родини у ті важкі роки, щоб завжди цінувати й берегти мир. Аліна ФІЛЬЧЕНКО, смт Турійськ. | |
|
| |
Всего комментариев: 0
